You are viewing [info]friday_ptaha's journal

Будва
Originally posted by [info]gohatto_n at Презентація ДОРОГИ МІФІВ у вівторок!!!



«Проводи в дальню дорогу»
– цей давній український обряд буде показано у рам­ках презентації мандрівного проекту «Дороги міфів». 29 травня о 16.00, за адресою Ярославів вал, 9, наші гості долучаться до вбирання «дерева побажань», послухають давніх пісень, вип’ють по чарочці та потанцюють. Музики від гурту «Варйон» і ватага «Цінькоторечки» перенесуть древній обряд проводів у дорогу у саме серце сучасного міста.

Шість місяців. Суворі гори. Загублені села. Майже стерті караванні дороги. Мінімум комфорту. Дві мандрівниці самі у тих краях, які вважаються страшними і непривітними. Який в цьому сенс?

«Дороги міфів» - це дослідницько-мистецький проект журналістки Насті Мельниченко та художниці Влади Сошкіної. Авторки проекту мають на меті пройтися одним з можливих міграційних шляхів індоєвропейців через такі країни, як Індія, Пакистан, Афганістан, Таджикистан, Узбекистан, Казахстан, Росія та Україна. Чому індоєвропейці? Згідно з даними археології, антропології та лінгвістики, степи над Чорним морем були східним крилом того ареалу, де формувалася праіндоєвропейська народність. Це були ті люди, які приручили коня та винайшли колесо, а потім розселилися у трьох напрямках по Євразії. Вони дали світові уявлення про тричленний поділ суспільства (на жерців, воїнів та землеробів) та подарували спільну для багатьох народів систему давніх вірувань. Зараз країни, де живуть нащадки тих славетних людей, розділені кордонами та релігійною нетерпимістю. За цією ворожнечею ми забуваємо, що вийшли з одного коріння.

Задача нашого проекту – по маленькій крихітці зібрати те спільне, що між нами лишилося. Ми будемо робити це збираючи фольклор, фіксуючи давні археологічні пам’ятки, фотографуючи. Відмовившись від комфортних умов проживання та пересування, ми переселимося на півроку до наметів та пересядемо на віслюків, коней, мотоцикли, велосипеди… і власні ноги. Наша задача – знайти прадавні караванні шляхи, і, слідуючи ними, робити свою дослідницьку справу. Статті з нашого проекту з’являтимуться у низці українських видань. Результатом «Дороги міфів» стане документальний фільм про мандрівку і тематична фотовиставка. Перша учасниця – Настя Мельниченко – вирушає в дорогу 30 травня 2012 року, аби пройти ділянку Індія-Ладак. За 3 місяці, у серпні, у Пакистані до неї приєднається Влада Сошкіна. У переддень старту проекту запрошуємо вас на нашу презентацію!

Детальніше про проект на нашому сайті:
http://road-of-myths.com/

Контакти:
Настя Мельниченко – 0669134477
dutan.kymel@gmail.com

Матеріальна підтримка:
нема ;)

А для тих, хто не-журналісти, а дуже навіть наші небайдужі друзі, одразу кажу: згідно із давніми традиціями, на проводи гості приносили на стіл хто що міг. Тому пропоную нам не відступати від цієї прекрасної традиції))

Гіпі читатимуть вірші

гіпі тачка

***
Наша планета схожа на око
кругла
прозора
і обертається
22.05.12

Сьогодні (уже вчора) придумали, що треба зробити чергові літературні читання. Цього разу будуть хіпарські. Спідниці, феньки, квіти, глінтвейн і, безумовно, вірші. В кого які ідеї? Кого запросити?
Ірглова з гітарою
Наталка Білоцерківець
***
            Я помру в Парижі в четвер увечері.
            Сесар Вальєхо
Забуваються лінії запахи барви і звуки
слабне зір гасне слух і минається радість проста
за своєю душею простягнеш обличчя і руки
але високо і недосяжно вона проліта
залишається тільки вокзал на останнім пероні
сіра піна розлуки клубочиться пухне і от
вже вона розмиває мої беззахисні долоні
і огидним солодким теплом наповзає на рот
залишилась любов але краще б її не було
в провінційній постелі я плакала доки стомилась
і бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна
поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились
як під тілом твоїм задихалась полиця брудна
затихала стихала банальна вокзальна весна
ми помрем не в Парижі тепер я напевно це знаю
в провінційній постелі що потом кишить і слізьми
і твого коньяку не подасть тобі жоден я знаю
нічиїм поцілунком не будемо втішені ми
під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми
надто гірко ми плакали і ображали природу
надто сильно любили 
коханців соромлячи тим
надто вірші писали поетів зневаживши зроду
нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим
ПОЇЗД 2000
Ти поїзд, що відходить в нуль годин
нового року.
Все ті ж купе, освітлені, мов дим,
у ніч широку.
Ті ж пасажири – маски на лиці
кохані, рідні.
І збуджено затиснені в руці
склянки похідні.
Ти поїзд, що палаюче вино
проллєш на тіло,
аби несамовитіше воно
палахкотіло.
Аби серед подушок і полиць,
обмов, обманів
злітали зграї детективних птиць
нічних романів.
...Ти поїзд, ти убивця і мета,
часу знемога;
двотисячна колійна мерзлота
старого Бога.
Та навіть в передканцерній імлі,
в інсультній піні –
душа, неначе свічка на столі,
стоїть в промінні.
ВИНО АНГЕЛІВ
Є лагідна земля, де діви, мов кришталь,
а діти ніби сталь – незламні неодмінно;
де ангелів вино в холодній тиші заль
п’ють змієборці, ставши на коліна.
Є лагідна земля, конаюча трава,
там, де дракон співа, чекаючи віками.
Нахилена його розумна голова,
габа могутніх крил гаптована квітками.
Червоний колір скель, де келії ченців,
де у нужді осель горять камінні чаші;
де ангелів вино невидиме давно,
як сльози на ріці, як мертві душі наші.
Там перемог нема, й поразок теж нема;
там скорпіон дріма в ногах рододендрона.
І в сяєві вікна божественна пітьма,
неначе письмена на шкірі скорпіона.
ХОР ХЛОПЧИКІВ
        Пам’яті Ернста Юнґера
Це хлопчики, що приручають змій.
Вони безстрашні, і вони співають.
Їх білі сорочки, неначе сніг
над свіжою могилою, літають.
Під чорним оксамитом їх штанців
горять коліна, зідрані в походах
на мармурових скелях. Голоси
тонкі; але ще тонший чистий подих.
Їх абсолютний слух гримить, як грім,
від капловухих вух до ніжних ребер.
...Немає фальшу в почутті моїм
до Тебе, мій Володарю, до Тебе.
О, ця любов, холодна і ясна,
ця честь сталева!
Немов кристал, солева й крижана
і кришталева!
Це ті уста, що закривають шов
на рані сонній.
Неначе кров, що крапле з підошов,
стає росою.
Це та любов, що приручає змій
і б’є без жалю;
і вбити може, якщо образ Твій
змигне з кришталю
і вкаже пальцем на кривавий шлях
поміж покоси,
де сніг лежить на мертвих кораблях
і сплять матроси.

(с) Н.Білоцерківець

Фото моє :) (з мильнички, вибачте, іншого поки не маю)

День Матері у Києві

дівчатко
Традиційно, День Матері відзначається у другу неділю травня.
Особисто для мене цей день є святом, на відміну від 8 березня. Вважаю, що 8 березня доцільніше жінкам страйкувати, вимагати поліпшення умов праці, створення нових дитячих садочків, дитячих майданчиків, поліпшення умов, щоб можна було з візочком чи коляскою спокійно спуститися в перехід, страйкувати проти дискримінації на роботі, проти звільнення вагітних і тп... Або взагалі ігнорувати 8 березня. "Малчі, женщіна, твой дєнь - васьмоє марта". Убила б за такі слова!
День Матері - це світле свято. Мамі буде приємно отримати вітання і квіти. Мені здається, що особливо молодим матусям важливо, щоб їх вітали. Бо наше суспільство байдуже або презирливо ставиться до матусь. Вони нікому не потрібні, як і їхні діти. "Україна - для машин, меншин, мужиків і мажорів" - якось вихопилось у мене, коли я вкотре не мала як обійти припарковану на тротуарі чиюсь модну машину, окрім того було лячно, бо вже сутеніло, а в цій країні жінку найперше сприймають як сексуальний об'єкт. Можуть стояти на зупинці поруч з жінкою і пускати їй в обличчя дим. І вона мовчить, бо боїться. Можуть образити, навіть побити у кафе, а потім усі будуть казати "сама винна". Ну, але зараз не про це.

День Матері мені видається дуже зворушливим і гарним святом. Люда Юрченко стала ідейним натхненником і ми ось таке затіяли: 13 травня на Михайлівській площі у Києві буде свято Дня Матері - для матусь, дітей і татусів - найнадійнішої опори у сім'ї. Початок о 12 годині. У програмі: народні танці, веснянки, хороводи, ігри, конкурси із призами, майстер-класи із ручних робіт.
Матусь і діток розважатимуть співами і танцями:
ансамбль «Первоцвіт»,
гурт «Правиця»,
гурт «Варйон».
А Лірник Сашко розповідатиме казки.
Бонус для матусь: безкоштовна фотосесія.



Призи буду усім діткам і матусям (мааленькі, але будуть), це я точно знаю, бо сама їх бачила :) Ну, і про майстер-класи не забувайте. Буде весело! 
Ааа, і ще. Вхід вільний - це ж бо Михайлівська площа ;) І дощу не бійтеся - майстер-класи під накриттям.

гіпі тачка

На травневих вихідних їздили в Росію. Назад Щигри-Курськ-Харків (всього 300 км) автостопом. Їхали цілий день. Росія запам’ятається, чистим небом, простором, гарними дорогами, дітьми і рускім язиком (як не дивно -ггг)) мало що язик собі не поламала). От сподобався стоп. Були цікаві водії. Харків зустрів спекою, розбитими дорогами і класичною музикою на вокзалі. І жахливим потягом.


всьо такоє )

Дєнь Пабєди

маркета в навушниках
Київ. "Дєвачкі, а гдє тут лєнточкі георгіївські роздають?". Марш соціалістів з рожевими кульками і прапором геїв (ніс якийсь дід). Марш Русского блоку. Пєсні-і-пляскі російські з динаміків на весь Майдан Незалежності. І російські дитячі пісеньки на каруселі білі метро Хрещатик. І дітки у пілотках і червоними зірочками на грудях. Оце сходили листівки пороздавати до Дня Матері...

Про вчорашню акцію ТУТ



маркета в навушниках
Знову про Полісся. Цього разу - розмова з Сергієм Підмогильним, керівником проектів Української асоціації активного та екологічного туризму, засновником туристичної фірми «Терра Інкогніта» і невтомним мандрівником.

"... Зараз Україна займає 87 місце в рейтингу туристичних країн світу, тобто пасе задніх. І це при тому, що ми говоримо про себе, як про найбільшу країну Європи з тисячолітньою історією..."

"... Люди відчують, де це награно, штучно, де з баяном прийшли поспівали, потім переодягнулися в турецькі кохти, а де – органічно"


про Полісся, старовину, борті та всяке цікаве )
дівчинка
Що мене дуже зачіпає, окрім усілякої несправедливості та іншого, так це нахабне російськомовне обслуговування в київських магазинах та кафе. Згідно офіційної статистики, українською мовою рідною вважають 67,5% українців (російську 29,5%), українською як мовою спілкування послуговуються (дані 2011 року) 47%, російською 37%, обидвома 15%.
Але такі високі відсотки російськомовності (враховуючи, що велика частина т.зв. російськомовних у Києві - це ті, хто переїхав із західних областей і перейшов на общепонятний, "бо ж так всі тут балакають") ніяк не виправдовують хамського ставлення до мене як україномовної. Тому що я як клієнт приходжу купувати якийсь товар чи послугу і мені мають відповідати українською мовою хоча б тому, що нею до них звертаюся, окрім того, це не китайська, яку можуть не знати, а державна мова. Чи уже клієнтів не треба поважати? Окрім того, знову ж таки, українська - державна мова.
Як на це можна впливати? Скажу, що можна і навіть треба. 
По-перше, можна ввічливо попрохати обслуговувати українською. Якщо вони адекватні, вони перейдуть. Можна пояснити, чому саме вони повинні українською вам говорити. Нижче є посилання на закони, щоб було на що опертися. 
По-друге, книги відгуків і пропозицій для того й існують, щоб у них писати відгуки і пропозиції :)
Пишете, що вас не влаштовує у закладі обслуговування (кафе, магазині, інтернет-магазині - так-так, можна писати листи дирекції українських інтернет-магазинів, які не мають українського інтерфейсу) - наприклад, іноземною (російською) обслуговують, іноземною мовою меню, рахунок, оголошення, неповага до клієнта. І пишете, чому вони мають це все мати українською -1) щоб показати, що вони поважають клієнта, 2) щоб не порушувати українське законодавство.
І обов'язково вкінці пишете чарівне речення: "Прошу повідомити мене письмово про вжиті заходи за такою то адресою". Ваше прізвище, адреса, телефон.
Вони мають вам обов'язково відписати. Якщо ж ніяк не відреагують, можете сміливо подавати заяву у державні органи, які тільки й шукають тих, хто порушує законодавство. Вони прийдуть і оштрафують злісних порушників.

А ось на що треба посилатися, роблячи запис у книзі відгуків і пропозицій:

Відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 грудня 1999 року чітко вказав, що українська  мова  як  державна  є  обов'язковим засобом спілкування на всій території України при  здійсненні  повноважень органами  державної  влади  та  органами  місцевого самоврядування (мова актів,  роботи,  діловодства,  документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом. Сфера обслуговування належить до публічної сфери суспільного життя. Діяльність в цій сфері визначається Законом України «Про захист прав споживачів», Законом «Про мови в Українській РСР» іншими законодавчими та підзаконними нормативними актами.
Стаття 17 Закону «Про мови в Українській РСР» встановлює, що в Україні в усіх сферах обслуговування громадян вживається українська або інша мова, прийнятна для сторін. Відповідно, якщо дотримуватися чинного законодавства України, то персонал закладів сфери обслуговування повинен послуговуватися українською мовою і лише на вимогу чи прохання клієнта вживати іноземної мови.
Крім того, відповідно до  Закону України «Про захист прав споживачів» під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість продукції та обслуговування. А обслуговування з порушенням вимог чинного законодавства України не може бути якісним. Більше того, в силу ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів»  споживач має право на одержання  необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Така інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови.
___
Загалом, якщо власники адекватні, то вони після вашого запису у книзі відгуків зроблять україномовне меню (воно може бути хоч 10-мовне, але українська в ньому має бути обов'язково), проведуть бесіду із персоналом і відреагують.
Ось, наприклад адміністрація закладу "Муракамі" на скаргу відреагувала отак

Тому привчити поважати своїх клієнтів і мову держави, у якій живуть, можливо.
З власного досвіду скажу, що це важко й іноді неприємно, але маленькими кроками можна здолати велику дорогу. 
Чому неприємно? Бо ж ніби очевидні речі, але з цим треба боротися, ввічливо пояснювати людям, при цьому відчуваючи себе нацменшиною.
До речі, якщо комусь потрібна детальніша інформація, допомога юриста, то пишіть у приват. Є волонтери, які цим вже давно займаються.
Я не хочу у своїй країні відчувати себе нацменшиною. І це при тому, що я не дивлюся телебачення, яке повністю русифіковане, і у мене україномовне середовище спілкування, але навколо все чуже. Мені українською зручніше.

Насамкінець - позитив. Надибала в інтернетах: "Є два типи людей: одні котять світ, а інші біжать поруч і кричать: "Боже, куди котиться цей світ?" © Жюль Ренар 
:)
Спробуйте покотити світ! ;)
дівчинка
Була в мене сьогодні розмова з одним моїм знайомим. Він на аспірантурі вчиться, історик. Бідкався, що не вистачає стипендії, важко, сидить в архівах, а тут весна, городи почнуться, батькам допомагати треба, роботи нема, бо гуманітаріїв в західних областях України і так вистачає... І його болить, що зустрічає своїх однокласників, а ті, що двійочниками були, на власних авто їздять, квартири купують. Підбадьорюю його, що, мовляв, наше в життя в наших руках, можна змінити професію, якщо не подобається, можна знайти роботу, якщо дуже постаратися, зрештою, ще ж молодий, все зможеш. От ти ж історик, пиши статті на історичну тематику у всеукраїнські видання. І користь можна принести, і гроші якісь заробити.
Він: та в мене тема кандидатської ж така нецікава, хто це захоче публікувати.
Я: та ж на інші теми пиши, актуальні!
Він: Ну...
Далі я не витримала і почала його вантажити. Що я думаю про всі ці аспірантури.
Що я думаю )

Випадковостей не буває

once
Ну, не буває випадковостей. Навіть у дрібницях. Я все і більше і більше дивуюся, що навіть у дрібницях нашим життям керує Бог. І все робиться так, щоб нам було краще. І це так гарно, але це так... дивно-радісно-трохистрашно-впевнено-добре-легко-насторожено-довірливо... Життя як диво.

Щоб було гарно на землі

птаха

До Полісся я маю сентименти. Може, тому, що люблю те, що непопулярне, про що мало пишуть, але яке самобутнє, красиве і дещо таємниче. Полісся - це глибока провінція. Не в сенсі негативному, як люблять вживати це слово, а в прямому сенсі - тут життя не вирує, як у столиці, тут люди не поспішають, подій відбувається мало, дороги погані... Але тут є прекрасні люди, без яких Полісся не було б тим Поліссям, яке воно є. Хочу вас познайомити з чудовим хлопцем, який організовує фестиваль провінційного кіна "КУ-КУ-ЛЯ".

Дмитро Москалець, 27 років. Культуролог. Організатор фестивалю провінційного кіна «КУ-КУ-ЛЯ». Мешкає на Поліссі.
Як він сам каже, «КУ-КУ-ЛЯ» - це непровінціальний погляд на світ провінції, території неможливого та всеможливого. «КУ-КУ-ЛЯ»це три кіно-вечори під відкритим небом в смт. Володимирець (Рівненщина) («Зі Світу по нитці», «Ми так знімаємо кіно», «Щоб було гарно на Землі»), щомісячні кінопокази «100 хвилин провінційного кіна» в різних містах України та велика літня кіно-мандрівка. «КУ-КУ-ЛЯ» —  кіно про дивне, дике, наївне, добре та звичайне, кіно про героїв провінції та Світу, які роблять так «щоб було гарно на Землі».
Для мене Дмитро - хороший друг, з яким завжди цікаво спілкуватись, цікаво мандрувати (було навіть таке :) ) і просто добре знати, що він є.
Живу на Поліссі з самого народження, хоча я і не корінний поліщук. Моя бабуся по татовій лінії з Галичини, а дідусь із Донбасу (Схід і Захід разомJ). Мама зі Ставрополя, але її батьки українці: тато (себто мій другий дід) із Волині, а мама – переселенка із Луганщини. І ми всі, врешті-решт, зібралися тут, на Поліссі.

Жити на Поліссі – це дещо втрачати в комфорті, але «вигравати» у колориті. Наприклад, у моїй п’ятиповерхівці в усіх квартирах стоять пічки. І це дуже круто – сидіти зимового вечора на четвертому поверсі, підкидати поліна в грубу, слухати як гуде заметіль за вікном, з якого видно атомну станцію.

Про Полісся і фестивалі )

птаха
Дорогі друзі! Оголошується конкурс для фотографів, художників і любителів прекрасного! Приймаються гарної якості цікаві фото і малюнки, які могли би стати листівками до Дня Матері. 
День Матері святкується у другу неділю травня і є гарною нагодою привітати своїх матерів та подарувати їм свою увагу.
Громадська організація Спілка Української Молоді в Україні організовує для матерів з дітьми свято з подарунками, етнічною музикою, майстер-класами, конкурсами та забавами і шукає волонтерів.
Нам потрібна ваша допомога у створенні дизайну листівки.

Надсилайте свої фото, малюнки, колажі та ідеї на нашу адресу den.materi.cym@gmail.org 

Найкраще фото стане листівкою, а переможцю буде вручено кілька примірників листівок і величезна подяка :)

Ідея Х

птаха
Тут в моїх знайомих - розумних і чарівних дівчат є ідея. Вони хочуть видавати український журнал про культуру. Вони уже його видають, тільки в електронному форматі. Ось що вони пишуть: "Ми хочемо, щоб про українську культуру знали більше. Ми хочемо, що вона не асоціювалась з «шароварщиною» і графоманією, а з цікавим та інтелектуальним продуктом. Ми хочемо, щоб українці не лише споживали, а й творили."
І допомогти їм можна за лічені секунди. Не треба йти здавати кров чи пересилати гроші. Всього-на-всього зайти на цей сайт
 http://ideax-nescafe.com.ua/ideas/red/ukrayinskiy-zhurnal-pro-kult?do=reload, авторизуватися через свій акаунт у соцмережах і проголосувати.
І буде вам український чудовий журнал про культуру :)
До речі, щоб отримати електронну версію, треба написати на адресу kulturnyky-ua@cym.org


Чумацька елегія

птаха
Надибала старе, семирічної давності.
Чумацька елегія (с)
Скрипіли мажі, сіном пахло свіжим,
за обрій вилась стрічкою дорога...
Йшли чумаки. Ступали босоного,
а їм назустріч обрій в фарбах ніжних.
І ліс синів, і степ вкладався спати.
А потім – ранок, молодий туман.
І хрест, і в полі синьому курган,
і хтось, перехрестившись, йшов орати.
А потім знову сонце золотаве
котилось по небесній тверді.
І знов курився шлях і шелестіли верби,
скрипіли мажі і цвіли отави.
А потім віз котився поміж зір.
Куривсь космічним пилом Шлях Чумацький.
Старий чумак зітхнув: життя бурлацьке, –
і, випрягши волів, пішов у двір.
Втомився дуже та й приліг на сіні.
Лишив на небі воза. Щось приснилось.
Зоря упала – древо позорилось,
і ніч тремтіла в синім голосінні.
...У ранню рань, коли світають далі,
старий чумак впряга воли у Віз
і їде хмарами, отак ген понад ліс,
Чумацьким Шляхом усе далі, далі...


Художник І.Айвазовський

У Всесвітній день поезії

птаха

Сьогодні день весняного рівнодення і Всесвітній день поезії. З чим і вітаю! :)

Березень

Я  знаю,  коли  люди  стають  поетами  —
ранньою  весною  під  тихий  березневий  вечір,
біля  димлячих  багать,
тоді,  як  по  садах  палять  торішнє  листя
та  сухе  гілляччя.

Тоді  так  багато  простору  для  споминів,
і  минущість  всього,  що  на  світі,
як  ніколи,  відчутна  тоді.

Торішні  газети,  поламані  лижі,  стоптані  черевики,
вже  непридатні  для  вжитку  (а  колись  такі  свіжі!)
слова  —
усе  той  вогонь  обіймає!

...Якщо  ви  побачите  когось  задуманим
над  весняним  багаттям,—
не  турбуйте,
дайте  побути  йому  на  самоті. 

Грицько Чубай
птаха
От правду писав Улас Самчук пів століття тому. Ліпше б він таке придумав.
Нижче уривок з його "Волині" (частина 1 "Куди тече та річка"). Розмова сільського старости і сільського дядька, який вирішив громадську криницю впорядкувати, бо дуже занедбана була. Початок 20 ст., десь рік 1912. І нічого з тих пір не змінилося, холєра...


— Але чекайте, дядьку Матвію,— перебив староста.— Я про вас чув і знаю, але в нас уже здавна-давен так водиться, що люди наші не люблять того, що них якісь нові порядки заводить. Добре, не добре, а не люблять. От не люблять і вже. І людей розумних наші люди не люблять... Чекайте, чекайте. Я ще не доказав... Наші люди люблять отако собі... Як сказати... І щоб розумний ніби, і не розумний, а найкраще отакий мірний, середній, лагідний та щирий... От як воно. І раджу я вам от що, коли хочете-наших людей позискати: зберіться одного разу отако гуртом та прийдіть до нас на сходку, та як слід привітайтеся, тому руку подай, тому слівце добре, іншого за полу і: ану, там, куме, свате, чорте — зайдемо он до шкальні. Та по шкалику, та по другому. О! Тоді інша справа! Тоді за вас підуть горою! Їй-богу! — дрібно і хрипло зареготав староста.
Матвій поворушився на лаві. Як це не по його, не по Матвієвому; його права рука, що лежала на полатаному коліні, нервово здригалася.
— Але ж я, старосто, так думаю, що коли чоловік говорить з толком, та до діла...
— Е,— перебив його знов староста,— Чуєте! Не в ділі справа, а в характері. Люд наш метушню, гармидер, слівце любить. Вони пізніше і по-вашому зроблять, зрозуміють же, що зерно, що полова, та знати вам не дадуть, що це вони від вас знають, що ви їх тому навчили. Такий ось гордий наш народ і не любить, скажу вам по правді, начальства, особливо коли то з нашого, так сказать, брата. От ще коли якийсь такий інший, не наш, так повірять. А! То ж сказав... Знаєте? Срулевич! А не якийсь Дмитро чи Іван. Так, так... Тому розумніші наші люди ніколи свою думку своїми устами не висловлюють, а завжди отак під когось, під когось. Не я це, мовляв, сказав, а от він, а можливо, ще б так і не сказав, це, мовляв, я тільки так собі...
Матвій слухав і мовчав, дядько, видно, філософ великий, а потім усе-таки промовив:
— А! Скажу вам, що наш народ віри тільки тому йме, хто вміє гнуздати.

ТБ - це зло

птаха

Статистичні дані Інституту масової інформації (є такий в Україні) розповідають про те, що 69% українців про новини дізнаються з телебачення і лише 31% – черпають інформацію з Інтернету. А ось тенденції (за даними того ж Інституту), які панують на українському телебачення: повна мінімізація суспільно-політичної тематики на телебаченні, навіть в новинах, відсутність або заангажованість експертів, цензура, особливо у регіонах, "джинса" (а то ми й так цього не бачим)... 

Я не дивлюся ТБ уже років з шість, хіба час від часу новини, коли буваю у батьків (а це буває дуже рідко). Але ж батьки, сусіди, бабці в селі, мої сусіди по поверху дивляться і дуже часто черпають новини лише з телевізора, а головно з 1+1 та Інтера, де новини нагадують або шоу, або розповідають про те, яка чудова в нас влада. І ці люди вирішують все. Бо ви сидите в неті, на вибори не ходите, бо робота, а прописані у своєму райцентрі, ви хоч і ходите на мітинги, які проходять у Києві по 2 штуки на день, але ці акції висвітлюють тільки "5 канал" і ТВІ, який все одно ті 69% не дивляться.
Насправді, усе вирішує телебачення і ті мільйони жінок та чоловіків, які після роботи сідають на м'який диван і після чергового серіалу вмикають новини. І просвітку не видно, і кінця краю...

Вчора дивились старий як світ фільм "Телесеть" (
Network), який вийшов ще у 1976 році в США і отримав 4 "Оскари". Там гарно розповідається про те, що робить телебачення з людьми і як люди "хавають" все. І просто мегакрутий кінець фільму - чого тільки в житті не трапляється. Фільм хоч і старий, але в українських реаліях актуальний. Бо якісь програми, де говоряться розумні речі, через низькі рейтинги знімають з ТБ, а шоу займають все більше часу в ефірі. Хліба і видовищ! Якщо не хліба, то хоча б видовищ.

Ну, не люблю я цей зомбоящик, який відібрав у мене батька!

І я щаслива, що у дитинстві наш ламповий чорно-білий телевізок перестав показувати, і ми з братом читали книжки замість дивитися дурні серіали.

Місяць уповні

птаха


з
 мого вікна
дівчинка

Протягом квітня – травня 2012 року Всеукраїнська громадська організація Спілка Української Молоді в Україні проводить свій традиційний цикл семінарів для виховників. 
Метою таких щорічних заходів є виховання та навчання молоді, котра має бажання та натхнення працювати з дітьми, однак, не має для цього необхідних навичок та знань.

Протягом кількох днів, коли відбуватимуться виклади, усі учасники заходу ( як члени СУМ в Україні, так і просто бажаючі), які проживають у різних містах, матимуть нагоду познайомитися з новими людьми, пізнати щось нове, поділитись власним досвідом роботи з дітьми, побачити старих друзів, спільно попрацювати, отримати величезний позитивний заряд для подальшої праці у своїх осередках, містах та багато-багато іншого.

Завдяки досвідченим лекторам Ви матимете змогу поглибити свої знання з планування сходин (занять), вікової психології, суті процесу виховання та національного виховання, катехизації, інтерактивних методів виховання та ін. Однак, навчання включає в себе відпочинок також. Тож, Ви матимете нагоду збагатитись культурно та пізнати нові способи розваг як для дітей, так і для дорослих. Таким чином, програма передбачає й різноманітні культурні заходи (мандрівочки, перегляд вистав, фільмів), веселі традиційні розваги (як от гра в «Контакт» та «Мафію») та інше.

Дати проведення найблищого семінару: 6-8 квітня 2012 року.

Місце проведення: м. Чернігів.

Зголоситися: до 20 березня 2012 року.

Деталі участі за вказаним номером телефону.

Довідка:

ВГО СУМ в Україні – громадська молодіжна організація, головною метою якої є організувати і виховувати молодь на християнських засадах, в дусі патріотизму, готового працювати для добра українського народу та утвердження його державності.

Виховник (виховництво) – це людина, котра діє в межах Організації та завданням якої є поширення своїх знань з теорії виховання та збагачення своїх практичних та теоретичних навиків шляхом постійної роботи з юнацтвом (дітьми) віком від 6 до 17 років.

Робота з дітьми може здійснюватись через щотижневі (чи частіші) сходини (заняття, зустрічі), організацію та активну участь у семінарах для юнацтва чи постійна робота на юнацьких таборах.

Контакти


  • Leave a comment
  • Add to Memories

Про нумерологію

once
Раніше мене дивувало те, що Шевченко і Стус померли у віці 47 років.
Але коли я довідалася, що і Петлюра та Коновалець померли у віці 47 років, це вже видалося мені дивною закономірністю. Звісно, людей багато, хтось та й помирає у такому віці. Але щоб ці четверо!
Дивна ця штука, історія...

А.. так... Ще Іван Миколайчук на 47-му році життя помер..

Profile

птаха
[info]friday_ptaha
friday_ptaha

Latest Month

May 2012
S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com